Батьки, по суті, є першими вчителями дитини.  Саме від них вона дізнається про все, вчиться правильно поводитися, намагається наслідувати їх жести, міміку.              Перші уроки дитині дають її батьки. А коли малюк підростає, черга переходить до вчителів, які розширюють його знання, формують нові навички та вміння, допомагають йому стати людиною з активною життєвою позицією.

    Виховання і навчання дитини напряму залежить від того, чи будуть працювати батьки і вчителі в одній команді.

             Щоб підтримувати зв'язок з учителями, батькам часто доводиться відвідувати школу. Більшість батьків не любить ходити в школу навіть на звичайні батьківські збори. В основному, з двох причин: «збиратимуть гроші» і «будуть скаржитися на дитину».

     Батькам не слід боятися того, що вчитель висловить своє невдоволення з приводу поведінки, відвідуваності або неуспішності школяра. Якщо вони цікавляться життям своєї дитини, то без цього не обійтися. Більше того, якщо батьки хочуть, щоб заходи по усуненню пропусків, поганої поведінки або неуспішності з окремих предметів принесли результат, необхідно, щоб їх приймали не тільки в школі, але і вдома. Коли діти розуміють, що їх поведінка не залишиться непоміченою ні в школі, ні вдома, їхнє бажання пропустити урок чи не виконати домашнє завдання істотно зменшується.

                Щоб спілкування з учителями було максимально ефективним, батькам бажано:

• Пред'являти вдома ті ж вимоги, що і в школі

              (не пропускати уроки, бути старанним, виконувати домашнє завдання і т.д.).

• Не чекати, поки викличуть до школи. Якщо батьки помітили, що у дитини, наприклад, проблеми з математикою, потрібно відразу ж іти в школу, а не чекати кінця навчального року. Поговорити з учителем, обговорити з ним, як можна поліпшити оцінки дитини. Швидше за все, в школі запропонують найняти репетитора чи дадуть додаткові завдання.

• Якщо вчитель викликав до школи, не слід накидатися на нього з криками про те, що ваша дитина не могла такого зробити: нерідко поведінка дитини вдома радикально відрізняється від того, як вона веде себе в школі. Вислухайте вчителя спокійно і уважно, спробуйте розібратися в тому, що трапилося, вжити заходів. 

Учитель - не ворог дитини!

Він так само, як і ви, хоче, щоб дитина росла грамотною і порядною людиною.

Як допомогти дитині полюбити виконувати домашні завдання?

Вікові особливості дітей 2-3 років 

В віці 2 – 3 років зрозуміти малюка, а також направити його невичерпну енергію в потрібне русло буває дуже складно.

Які ж вікові особливості дітей 2-3 років слід враховувати, розвиваючи та виховуючи свою дитину?

Діти в цьому віці ще погано справляються з раптовими змінами у всьому, що їх оточує. Вони настільки поглинені своїми (дуже важливими) справами, що не хочуть, та й ще й не вміють, «жертвувати» ними на догоду Вашим. Саме тому,  в таких ситуаціях, коли доводиться «відривати дитину від заняття, яким він в даний момент захоплений», намагайтеся зробити це поступово, заздалегідь, повідомивши про майбутню зміну. Світ дітей в цьому віці «тримається» на певному порядку дій (пробудження вранці, прогулянка, обід та інше). Якщо ж ситуація не підходить під звичну модель, то дитина може «збунтуватися», вимагаючи повернення в звичайне для нього русло. Взявши за основу ці знання, можна досить легко привчити дитину наводити за собою порядок. Єдина умова - це правило має поширюватися на всіх членів сім'ї, та порядок повинен супроводжувати будь-які дії. В іншому випадку, розкидані речі інших проживаючих в будинку людей, можуть викликати у малюка неконтрольоване бажання точно також вчинити зі своїми речами. Частково справа тут ще і в принципі «наслідування дорослим», якими керуються діти, освоюючи незнайомий для себе світ.
Отже, упорядкуйте життя малюка:

• намагайтеся складати його іграшки на полицю, а не у ящик (це навчить його вибирати тільки одну річ для гри, а не висипати їх всі на підлогу одночасно);
• дайте іграшок імена і поясніть, чому з ними треба діяти дбайливо;
• виділіть окремий куточок в шафі (або комод) для його одягу; а також місце для зберігання взуття (не забудьте показати,  що обидва черевики треба акуратно ставити поруч);
• давайте дитині невеликі доручення (малюки в цьому віці вже можуть запам'ятовувати місця, в яких зберігаються ті чи інші речі).

В цьому році дитину вже треба вчити спільних ігор з однолітками, демонструючи йому загальноприйняті правила поведінки. Батькам при цьому відводиться роль своєрідного керівника процесом, в завдання якого входить підбір товаришів для гри, улагоджування сварок дітей та інші «дрібниці». Проте не намагайтеся повністю переключити увагу малюка на інших дітлахів, залишайтеся для нього таким же бажаним і улюбленим товаришем по іграх.

      Не забувайте навчати дитину пристойним манерам. І хоча оцінити чужу точку зору для дитини на цьому етапі розвитку ще занадто складне завдання, елементарні «спасибі» і «будь ласка» для різних ситуацій цілком йому «по плечу».

Період «Я сам». Бажання відчути себе великим і дорослим «змушує» малюка вимагати від батьків збільшення простору його самостійності. Використовуючи цю особливість можна «прищепити» дитині почуття відповідальності і здатність самодопомоги. Однак тепер батькам, які планують здійснити яку-небудь спільне з малюком, доведеться враховувати і його бажання випробувати свої сили в цьому процесі. Пам'ятайте, що для дитини може бути, ще дуже важко -  виконувати ВСІ дії самостійно, але навіть часткове виконання, заслуговує похвали. Намагайтеся не плутати прояв дитиною самостійності з неслухняністю.

       Трирічний же малюк вже погоджується практично з будь-якими Вашими пропозиціями, починаючи розуміти, що є більш важливі справи, ніж ті, якими був зайнятий він. Всі домашні правила вже давно їм вивчені, так само як і наслідки їх порушення. Однак не забувайте докладно пояснювати дитині, що конкретно Ви від нього очікуєте, дозволяючи чи забороняючи що-небудь робити. Але не спокушайтеся занадто сильно і не переоцінюйте розумові здібності дитини.

Хай Вам щастить!!!